Взаємодія на межі

Анастасія Герасимова

Скульптор Володимир Іванов, 2400-річна амфора, легендарний ароматний Cinzano, відомий з XVIII століття, біла і чорна сталь, давньогрецька міфологія, скіфи й цирк. Якщо змішати всі ці по-своєму самостійні компоненти, вийде захопливе розмірковування про еклектику, культурні впливи і, звичайно, алкоголь.

В античному світі існувала традиція розподілу культури на еллінську і варварську, при цьому в грецькій традиції пиття, враховуючи гарячий характер червоних вин і спекотний клімат, які поєднувати досить складно, усталилася практика розбавлення вина ледь не на дві третини - водою. Саме такий спосіб називався "пити по-еллінськи". Давні греки стикалися з людьми, дикими у питаннях культури пиття, і частіше за все це були скіфи, які вживали вино нерозбавленим. Тут і відбувся "виноподіл", що фактично вказував на цивілізованість одних і варварство інших. Цікаво те, що ця традиція існує й досі. Де-небудь у Франції в меню ресторану так і пишуть: "вино по-грецьки".
Щодо моєї особистої практики, то влітку я частенько п'ю вино саме таким чином. Воно сильно відрізняється за впливом від нерозбавленого, помітно освіжає. Хоча вино я люблю пити по-різному, з сортів віддаючи перевагу червоному.
Як не можна категорично доводити, що найкращі жінки живуть тільки в Україні, так не варто й однозначно стверджувати, що найкращі вина - лише у Франції або Італії. Кожна країна виробляє по-своєму чудові червоні вина. Мені до душі іспанські вина з Ріохи, я дуже високої думки про молдавське каберне - після того як спробував його саме в Молдові, зрозумів, наскільки велика різниця між ним і "молдавським" вином, що продається у нас. Окремо згадаю про грузинські вина, які вважаю унікальними. Так само, як неповторна краса міста, країни чи жінки, неповторна й краса вина. Ця неповторність прикрашає світ.
Щодо сучасної культури пиття, то нам близькі обидва названі "підходи". Будь-який п'яниця може виправдатися генами скіфів, тут кожен сам приймає рішення. Комусь і "по-скіфськи" буде мало. Головне - знайти свою межу.
Мої стосунки зі спиртним складалися досить строкато, розпочавшись із художньої школи. Тоді був відповідний вік і бажання спробувати все на міцність. Якось я догрався до загрози відрахування, оскільки частенько випивав, що ставало надбанням не тільки громадськості, але й адміністрації. Смішно, що деякі колеги досі сприймають мене саме у такому ключі, що через тридцять років вже не зовсім відповідає дійсності й не вичерпує мій образ художника…
Захоплення культурою Давньої Греції починалось досить послідовно, адже багато чого - родом з дитинства. У чотири роки я взявся за ліплення. А з перших шкільних років захопився читанням. Однією з настільних книг швидко стали "Міфи і легенди Давньої Греції" М. Куна - історії яскраві, легкі, швидко запам'ятовувались. Вони захоплювали героїчним характером, образністю й "живими" стосунками між богами. Це був нескінченний інтернаціональний серіал, зрозумілий кожному. Тепер це важливо для мене як для скульптора, адже античні герої та сюжети зрозумілі й "негру похилих років", і фіну.
Культурні та лінгвістичні зв'язки зі степом теж цікаві. Багато чого у моїх роботах пов'язано зі скіфами. Думаю, грецька традиція досить міцна і не варто за неї турбуватися. Еллінська спадщина різнорідна, її треба усвідомлювати й розуміти, диференціювати. Є ще один нюанс: у нашій культурі помітні впливи і давньоримської традиції, що розвинулись з часів бароко (XVI-XVIII). У цьому контексті цікаві два такі потужні персонажі, як Еней і Ахілл. Перший - як прабатько Римської імперії, другий - як символ еллінства. У світовій культурі вони не дуже мирно вживалися, оскільки були суперниками. Але в театрі українського бароко, а тим більше в "Енеїді" Котляревського образ Ахілла відступив на задній план - аж до часів імперських воєн царської Росії з Туреччиною. Тоді мужність і воїнську славу знову втілив Ахілл. У будь-якому разі ми можемо вважати цього героя частиною своєї культурної традиції, маючи на території держави таке чудове місце, як острів Зміїний*. Адже саме там дух Ахілла знайшов свій вічний притулок…
Час обивателя і художника - різні речі. Скульптура - це один із видів мистецтва, для якого час є однією з важливих складових. Дуже чітко це сформулював Мікеланджело: відповідаючи на зауваження з приводу того, що одна скульптура не дуже схожа на прототип, майстер сказав: "Хто це побачить через п'ять століть?" Скульптор і вимірює час ось такими проміжками, не розмінюючись на плюс-мінус п'ятдесят років. Все визначається століттями. Я вважаю, що скульптори і архітектори - це авангард у космічній битві між творчістю й часом.
Скульптура менш популяризована, ніж живопис… За всіх часів скульптура, незалежно від культурної традиції, з огляду на свою тривимірність була складнішою для сприйняття. Втім, було б бажання зрозуміти - адже скульптура в емоційному плані більш дієва, ніж живопис. Мій вчитель, великий російський скульптор О. М. Бурганов**, казав, що "скульптура повинна займатися солідною справою: сидіти або стояти", тобто бути наявною, щось стверджувати самою своєю присутністю.
elGephest - це авторський творчий метод, який полягає в зображенні найтрадиційніших архаїчних сюжетів за допомогою сучасних технологій. Ось так, водночас еклектично і діалектично***, зі своїм контрастом протилежностей та їхньою взаємодією, я створюю свої роботи…
Моїм другом - не лише в алегоричному значенні - є амфора. Вона для мене джерело натхнення. У тому, як ця амфора з'явилась у моєму домі й на нашій з вами зустрічі, є трохи казки. Втім, на місці амфори спокійно могли бути й турецька Каппадокія, і кінноспортивні заходи, й кручі Ольстера. Місця і речі з неповторною космічною енергетикою є в усьому світі…
Еклектика є всюди. Наприклад, зараз у нас на столі стоїть чудовий вермут з тонким смаком і ароматом, який, крім того, що сам є продуктом змішування різних компонентів, ще й дуже органічно влився у наше спілкування. Cinzano еклектичний, а те, що я роблю, радше діалектичне. Від самого початку взаємодія варварського і еллінського світів ґрунтувалася на боротьбі протилежностей. Мене це зацікавило ще у 1976 році, коли я брав участь в археологічних експедиціях Причорномор'ям. Взаємодія полинної степової культури, агресивної, динамічної, кочової, з повною спокою, сонця і радості причорноморською, надзвичайно цікава.
Те, що моя скульпторська майстерня розташована в Інституті електрозварювання, теж можна вважати еклектикою, змішанням стилів. Найцікавіша взаємодія - завжди на межі…

* Острів Зміїний (стар. назви: Левке, Фідонісі), Україна. За легендою, острів підняла з дна морського богиня Фетіда для свого сина Ахілла. Перша згадка - VII ст. до н. е. (зокрема, в Овідія, Страбона, Геродота). Храм Ахілла сьогодні зруйнований.
** Олександр Миколайович Бурганов (1935 р. н.) - народний художник Росії, лауреат Держпремії СРСР, професор. Відомі роботи: пам'ятник Пушкіну і Наталії Гончаровій у Москві, на Старому Арбаті, пам'ятник Пушкіну у Вашингтоні тощо.
*** Еклектика, еклектизм, еклектицизм (від грецького ekiektik?s - спроможний вибирати, той, що вибирає) - поєднання різнорідних поглядів, ідей та теорій. Діалектика - процес руху, розвитку чогось; теорія і метод пізнання та освоєння світу.

Повністю стаття доступна в друкованій версії журналу DrinkArt.
Журнал можна отримати за передплатою , як подарунок при купівлі продукції у винних бутиках, знайти на стійках у бізнес-центрах, ресторанах, нічних клубах, казино, у точках продажу авіаквитків, салонах краси, фітнес-центрах, а також отримати за адресною розсилкою, якщо ви є учасником програми лояльності DrinkАrt.