Скульптор Володимир Іванов показує у своїй майстерні сталеву скульптуру ”Амазонка”. Зараз її можна побачити у київській галереї ”Да Вінчі” (фото: Євген КОЛЕСНИК)

— У нас колись був порцеляновий Пегас, великий, серйозний, без крил, — розказує Микола Іванович, витягаючи скульптуру Іванова з целофанового пакета. — Але він розбився. Цей Пегасик — дуже схожий, але з крильцями. Ми навіть не торгувалися.

Про ціни своїх робіт Іванов говорить неохоче.

— Робота скульптора мого рівня коштує від $10 до $100 тисяч, — зізнається врешті.

У майстерні пахне коньяком. На стіні — афіша кінноспортивного клубу ”Магнат”. Його відвідують політики Петро Порошенко та Олександр Зінченко. Буває тут і Володимир.

— За півроку моїх Пегасів купили видавець Іван Малкович, мій друг, перший редактор російського журналу ”Плейбой” Артемій Троїцький. У травні в Києві проходив міжнародний турнір із кінного спорту. Мого Пегасика вручили власниці кращого коня — Олені Батуріній, дружині мера Москви Юрія Лужкова.

Пригадуєте першу скульптуру?

— У три роки я зліпив із пластиліну зайця. Із мамою поніс його до дитячої студії. Але по дорозі заячі вуха від спеки ”попливли”. Викладач сказав, що мій заєць схожий на козла. Я зробив висновки і став працювати з більш практичним матеріалом — сталлю.

Чому ви двадцять років не виставлялися в Україні?

— Чотири виставки за кордоном дешевші, ніж одна в Україні. Я виставляюся у закордонних банках, корпораціях. Вони вважають за честь купити скульптуру. А в Україні, аби виставитися в установі,  мусиш подарувати їй якусь свою роботу.

Каже, що вперше поїхав до Німеччини 1988-го. З трьома колегами.

— До роботи добиралися двадцять кілометрів. У складчину купили ”жигулі” за 500 марок. Це було моє перше авто.

Любите Ірландію? Там у вас було шість виставок.

— 1997-го поїхав у Лондон на Всесвітній конвент фантастики. 90-річна американська письменниця Енн МакКефрі зацікавилася моїм ”Скіфом”. Але у неї не вистачило готівки. Енн пішла до розкладки зі своїми романами ”Вершники Перна”. Півгодини їх підписувала, а тоді повернулася з грошима й купила скульптуру. А ще замовила дракона. Через рік я повіз його у її ірландський маєток за сорок кілометрів від Дубліна, у графстві Віклоу.

Каже, що планує виставлятися в Україні більше.

— Цікавість бомонду до скульптури тут стрімко зростає, — пояснює. — Віктор Пінчук зробив великі інвестиції у Центр сучасного мистецтва. Це робитимуть й інші меценати.

Яка скульптура зараз популярна на Заході?

— Середній клас купує для помешкань міфічних істот, тварин, птахів. Коштують такі роботи до 30 тисяч доларів. Але є й інші твори: десятиметрові сталеві плити чи інсталяції зі стружки, меду, розбитого скла. Таке купують найбагатші люди світу або корпорації. А тоді наймають піарників, аби вони переконували, що це варто мільйонів.

Правда, що ви були продюсером гурту ”ВВ”?

— У 1988–1989 роках. І до французьких гастролей. Перший концерт був на кінофестивалі ”Молодість” у Будинку кіно. А через два роки ми розійшлися. Зрозуміли, що надалі можемо існувати одне без одного.