Іван Малкович 12 лютого 2009, Київ

Навіть не думав, що мені так поталанить, бо сумніваюся, що хтось зі смертних мав таке легендарне знайомство.
Я зразу його впізнав.
— Вибачте, ви Пегасів батько, чи не так? —  з надією в голосі спитав я.
— Так, — просто відповів він і по-дружньому простяг мені обидві руки. — Будемо знайомі —  Іванов.
— Іваніді? —  перепитав я.
— Ні, Іванов.
— Тобто, Іваненко? — чомусь ще раз перепитав я.
— Ні, Іванов. Володимир… — м’яко усміхнувся він і подарував мені чудотворну скульптурку: — Це мій Пегасик у дитинстві. Він вам знадобиться...

…З того часу я пишу для дітей. І те дивовижне Пегасеня безперестанно погойдується на моєму столі, навіваючи усе нові казки…
Дякую, старий друже, батьку Пегасів!

Іван Малкович
12 лютого 2009, Київ

P.S. (Уся історія — щира правда, окрім слова «подарував»…)