Іван Малкович про пегасо-тата
Навіть не думав, що мені так поталанить, бо сумніваюся, що хтось зі смертних мав таке легендарне знайомство. Я зразу його впізнав. — Вибачте, ви Пегасів батько, чи не так? — з надією в голосі спитав я. — Так, — просто відповів він і по-дружньому простяг мені обидві руки. — Будемо знайомі — Іванов. — Іваніді? — перепитав я. — Ні, Іванов. — Тобто, Іваненко? — чомусь ще раз перепитав я. — Ні, Іванов. Володимир… — м’яко усміхнувся він і подарував мені чудотворну скульптурку: — Це мій Пегасик у дитинстві. Він вам знадобиться... …З того часу я пишу для дітей. І те дивовижне Пегасеня безперестанно погойдується на моєму столі, навіваючи усе нові казки… Дякую, старий друже, батьку Пегасів! Іван Малкович 12 лютого 2009, Київ P.S. (Уся історія — щира правда, окрім слова «подарував»…)
 |  |  |  |  |  |  |  |  |